Розкажіть, чому Ви навчаєте діток?
З дітками ми плетемо браслети, в’яжемо іграшки та різні вироби зі стрічок, зі шнурів, брелоки, – щоразу вигадуємо щось цікаве.
Які техніки створення прикрас використовували? Приміром, які види браслетів робили?
З дітками ми різні робили браслети: і фенічки зі стрічок атласних, і браслет шамбала зі шнурів – в’язання плоского квадратного вузла, і ось нещодавно браслетик із намистинок ми робили з дівчатками.
Вони всі можуть мати обережний сенс, якщо туди підключити натуральні каміння, або якщо людина робить на подарунок дорогій, рідній людині. Є ще таке поняття як браслет дружби – його створюють з думками про людину, бажають їй добра і захисту від всього злого. Я б сказала, що будь-який браслет несе таке навантаження.
Як давно Ви з благодійний фондом «KRYLA»? Чому вирішили долучитися?
Ну, десь рік, з минулої весни. Мене запросили.
Долучилася, тому що творчість – це мій стиль життя. Зараз такий скрутний час, що немає виходу творчості, або він дуже обмежений через те, що війна. Я вхопилася за це, як за рятівну соломинку, адже мені це дуже треба, і коли бачиш відгук в очах людей, а особливо – дітей, це дуже надихає, допомагає жити.
Чим займались до початку повномасштабного вторгнення?
У нас сімейний був бізнес – виготовляли прикраси, іграшки та відвідували всі заходи, фестивалі, ярмарки і херсонські, і всеукраїнські. Це така улюблена справа, яка годувала мене та моїх дітей.
Мій чоловік також виготовляє біжутерію й дуже захопився в’язанням джгутів із бісеру.
Скільки вже років займаєтесь виготовленням прикрас? Як до цього прийшли?
16 років. Я побачила інтерв’ю Зої Володимирівни Жменько тоді ще на «Скіфії». Я сиділа з дітьми у декретній відпустці і мене так захопило те, що вона показувала. А саме, колекцію великодніх яєць із бісеру. Я просто стояла, фотографувала мобільним телефоном, а після почала шукати в інтернеті, дивитись, що це таке, і зникла, тому що світ бісеру неосяжний. Там технік, видів прикрас така величезна кількість, що життя просто не вистачить, аби всі освоїти.
Перші мої вироби – це були саме яєчка, тому що вони мені дуже сподобалися. Вчилася всьому сама, звичайно, дивлячись на прикраси, своє щось створювала.
А через багатенько років ми познайомилися із Зоєю Володимирівною безпосередньо. Вона – мій натхненник і кумир.
Які якості, на Вашу думку, мають бути в людини, яка займається рукоділлям?
Зрозуміло, що це натхнення і бажання щось зробити, але важливіші за них – впертість і занудство довести почате до кінця. Коли люди беруть до рук мої роботи, то кажуть: «Як це гарно» і «Скільки це роботи?». А я думаю: «Ну, так, це впертість, це саме через бажання отримати цей класний результат, я буду робити його і 10 годин, і 15, і переробляти нескінченну кількість разів, поки воно не вийде, як треба».
Закинути легше, аніж довести до кінця, аніж опанувати те, що не вдається в роботі і таки її завершити. Я маю стимул і заради краси, і заради результату, і заради задоволення, що ти таки зробив. Але це нелегкий процес.
Що особисто для Вас дають ці майстер-класи? І як їх сприймають дітки?
Діти реагують дуже класно. Їм потрібно і спілкування, і вони приходять заради того, аби щось зробити, понести потім додому сувеніри, – вони дуже задоволені. І мене це надихає, мені дає життєву енергію це відчуття власної затребуваності та здатність щось дати дитині, аби вона могла сама зробити. Багатогранний процес.